«Конфлікт у школі» – це здебільшого конфлікт у системі «учитель – учень». Для обох сторін ця проблема іноді стає настільки звичною, що навіть набуває ознак невідворотності. Та все ж не варто себе обманювати: частоту й інтенсивність педагогічних конфліктів найбільше визначає психолого-педагогічна культура педагога.
Визначимо основні причини конфліктів між учителем та учнями з обох позицій, щоб мати змогу визначати ефективну стратегію взаємодії.
Причина конфлікту – учитель
Найчастіше педагогічні конфлікти у системах «учитель – учень», «учитель – учні» виникають через:
- нездатність учителя прогнозувати поведінку учнів на уроці
Несподіваними «вибриками» учні часто порушують запланований перебіг уроку, що дратує учителя, тож він прагне будь-як негайно подолати конфлікт. Однак обмеженість інформації про причини того, що трапилося, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас.
- прагнення вчителя зберегти свій соціальний статус, навіть принижуючи статус учнів
Учитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «Що ти верзеш?»), порушуючи принципи взаємодії, що й доводить ситуацію до конфліктної. Чимало конфліктів спричиняє низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть вчасно зупинитися, уникнути різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти завжди брешеш», «Ти навіть конкурс на двірника не пройдеш» тощо), погрозливих попереджень («Дивіться ж мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тільки не...»). Це ображає учнів, не виправдовує довіру до здатності вчителя бути справедливим.
- оцінювання учителем особистості учня, а не його окремого вчинку («роззява», «дурень», «нахаба»)
Часто ситуація на уроці переростає у конфліктну з учнями, які демонструють низький рівень успішності. Тому в інтересах вчителя виявляти до них особливу увагу, своєчасно надавати допомогу.
- суб’єктивізм учителя у сприйманні вчинків учнів, недостатня поінформованість про їх мотиви
- намагання суворо покарати учнів, переконання, що надмірна строгість ніколи не завадить
- невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків учнів
Трапляється, що вчитель карає за недисциплінованість на уроці поганими оцінками. Але це не лише консервує особистий конфлікт, а й знижує зацікавленість учнів навчальним предметом.
- нездатність до самоконтролю (роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність тощо).
Виокремлюють також негативні стереотипи поведінки вчителя, що породжують незадоволення учнів, стимулюють розвиток конфліктів, як-от:
- емоційні спалахи
- дратівливість через дрібниці
- безпідставні звинувачення, зауваження
- використання методів дисциплінування, неадекватних вікові учнів
- відкритий розподіл учнів за симпатіями
- залякування, погрози
- надмірне «виявлення» недоліків учнів
- привселюдні образи
- втручання у світ особистісних взаємин учнів
- негативні висловлювання про інших учителів при учнях.
Кожна помилка вчителя під час розв’язання конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і учнями. Учитель натомість набуває глибокого стресового стану, незадоволення своєю працею, нездорового усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.
Реакція на небажану поведінку учня залежить також від так званої філософії дисципліни, яку свідомо чи несвідомо «сповідує» вчитель. Можна виокремити три різні підходи, які використовують задля підтримання дисципліни у школі.
«Без рук»
Педагог, який схиляється до такого підходу, вважає, що учні самостійно поступово навчаться керувати своєю поведінкою, контролювати себе й приймати правильні рішення. Такий учитель, у ліпшому випадку, роз’яснює, що сталося, коли уже все сталося. За такої «філософії» формування дисциплінованої поведінки полягає у прищепленні навичок спілкування, емпатійного слухання, відображення почуттів, керування собою тощо.
«Тверда рука»
За підходу «Тверда рука» педагог вірить, що зовнішній контроль є пріоритетним у виховному процесі. Такий учитель дуже схожий на начальника: вимагає, командує, спрямовує, – його програма дисципліни припускає оволодіння навичками маніпулювання учнями заради їхнього ж блага. Основні методи впливу – погрози й шантаж («Якщо ти не замовкнеш, я...»), покарання тощо.
«Візьмемося за руки»
Педагог, який дотримується підходу «Візьмемося за руки», вважає, що конкретні вчинки учнів – це результат дії двох сил: внутрішніх спонукань і зовнішніх обставин. Такий учитель бере на себе складну роль ненав’язливого лідера, який щоразу мотивує учнів до необхідності усвідомленого вибору. Він також залучає учнів до процесу встановлення правил поведінки. Програма дисципліни побудована на позитивних взаєминах з учнями і підвищенні їхньої самоповаги за допомогою стратегії підтримки, тобто на гуманістичних засадах. У межах цього підходу важливе значення має якість взаємодії «вчитель – учень», що ґрунтується на комунікативно-компетентній поведінці вчителя, яка підвищує (або не знижує) можливості для наступних комунікацій з учнями.
Учитель має керувати не окремим учнем, а групою (класом). Тож варто брати до уваги норми й цінності, які поділяє та чи та група (клас). Не знаючи їх, учитель не зможе правильно визначати стратегію керування окремим учнем і класом у цілому.
Причина конфлікту – учень
Базова потреба учня відчувати свою причетність до життя класу означає відчувати свою значимість у колективі. Бажання зайняти своє місце в спільноті – це насамперед прагнення учня:
- доводити свою компетентність у навчальній діяльності – інтелектуальне ствердження
- будувати й підтримувати прийнятні взаємини з учителем та однокласниками – комунікативне ствердження
- робити свій внесок у життя класу чи школи – особистісне самоствердження.
Якщо учень не може чи йому не дають змоги досягти чогось із зазначеного – він може вдаватися до неприйнятної поведінки.
Порушуючи дисципліну, той чи той учень має чітку мотивацію, наприклад:
- привернути увагу
- здобути владу
- помститися
- уникнути невдач.
Привертання уваги
Учень використовує неприйнятну поведінку як спосіб завоювати особливу увагу вчителя. Він постійно хоче бути в центрі уваги, заважаючи вчителю проводити урок, а іншим – розуміти вчителя. Це може виражатися у нестриманій поведінці, запитаннях не по темі, іграх на уроці, репліках уголос, проханнях пояснити ще раз «для мене», роботі в повільному темпі тощо.
Боротьба за владу
Учень поводиться неприйнятно тому, що для нього важливо бути лідером. Він намагається встановити свою владу над учителем і класом. Часто своєю поведінкою він демонструє переконання: «ти мені нічого не зробиш» – і руйнує установлений порядок. Боротьба за владу може проявлятися у формах хамства, «синдрому адвоката» (захищати однокласника чи відповідати з сарказмом, але ввічливо) тощо.
Помста
Для деяких учнів головною метою присутності в класі стає помста за реальну чи вигадану образу. Такий учень може мститися комусь із вчителів, однокласників або й усьому світу. Свою помсту він проявляє у злостивості, спробах щось поламати, зіпсувати тощо. Такому учневі загалом подобається дратувати вчителя саме своєю непіддатливістю.
Уникнення невдачі
Боячись повторити поразку чи невдачу, учень воліє зовсім нічого не робити. Йому здається, ніби він не відповідає очікуванням учителя чи ж власним надмірно завищеним вимогам. Такий учень просить уголос, щоб йому дали спокій, і прагне ізоляції, бути неприступним. Він прогулює уроки, вигадує собі хвороби. Його ще й годі пройняти педагогічними хитрощами.
Але якими б не були мотиви й цілі неприйнятної поведінки, учителі мають взаємодіяти з учнями, правильно будувати спілкування з ними,
шукати конструктивні шляхи.
Ірина Огорілко,
психолог КУ «Прилуцький центр професійного розвитку
педагогічних працівників» Прилуцької міської ради