Учителі встановлюють до учнів певні вимоги й бажають відповідної поведінки. Але є й інший бік – певні очікування учнів від учителів. Отже, маємо таку собі вулицю з зустрічним рухом, де замість автомобілів – інтереси, а порушення правил загрожує педагогічним конфліктом.
Щоб грамотно й конструктивно будувати взаємодію з порушниками дисципліни, вчитель має:
- розпізнати справжню причину порушення дисципліни
- вибрати оптимальний спосіб втрутитися в ситуацію — і негайно припинити витівку
- розробити стратегію поведінки, що сприяла б поступовому зниженню кількості подібних витівок.
При цьому варто врахувати основні причини виникнення педагогічних конфліктів.
Компетентність педагогічного спілкування
Критерієм компетентності педагогічного спілкування є збереження внутрішньої волі партнера у спілкуванні.
Що це означає?
Учитель, взаємодіючи з учнем – коли говорить із ним чи просто якось на нього реагує, – може наполягати на своєму, вимагати, догоджати, виправдовуватися, розмовляти тихо чи голосно, спокійно або схвильовано тощо. Проте не це визначає якість спілкування. Правильним вважають таке спілкування, в результаті якого учень не втрачає внутрішню волю.
Вільна особистість – це відповідальна особистість. Скільки в людині відповідальності – стільки й волі. Деякі способи спілкування просто знищують «волю-відповідальність» учня.
Учитель (роздратовано): – Вийди геть із класу!
Учень: – Чому я?
Учитель: – Тому, що я так сказав!
У цій схемі спілкування від учня не потребують відповідального ставлення до своїх учинків – потрібна лише слухняність.
Воля-відповідальність – це щось протилежне слухняності. Воля складається з необхідності самостійно:
- робити вибір
- нести відповідальність за наслідки свого вибору.
Наполягаючи на своєму, учитель не дає учневі можливості зробити вибір. Учень, підкорюючись, виходить із такого спілкування менш вільним і більш безвідповідальним.
Менш вільним стає і сам учитель: невипадково авторитарні вчителі витрачають багато часу й сил для виправдовування своїх позицій.
Особистий гуманний план дій учителя
Партнерські взаємини з учнями рятують педагога від необхідності виправдовуватися згодом. Адже такі взаємини з самого початку вибудовують на двох правилах:
- учень завжди обирає манеру поведінки, а вчитель допомагає зробити цей вибір усвідомлено
- свобода вибору – готовність учня відповідати за наслідки свого вибору.
Саме такі правила педагог має реалізовувати в особистому гуманному плані дій, щоб встановлювати позитивні взаємини з учнями. Складаючи свій план, учитель фактично окреслює орієнтири взаємодії з конкретним учнем, який має проблеми з дисципліною.
Розробляючи план, педагог розв’язує послідовно такі завдання:
- спостереження й об’єктивний опис поведінки учнів
- виявлення прихованої мети порушень дисципліни
- вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення «витівок» на уроках
- розроблення стратегії і тактики підтримки учня, підвищення його самоповаги.
Звичайно, ефективно реалізувати цей план дій для забезпечення дисципліни на заняттях може вчитель-гуманіст, для якого кожен учень – це вища цінність.
Педагог визнає право учня на свободу, щастя, розвиток і творчий прояв фізичних, інтелектуальних та духовних сил. Такий учитель поважає учнів, володіє високим рівнем психолого-педагогічної культури, любить свою справу, закоханий у свій предмет тощо.
Педагогіка оптимізму й успіху
Аби на практиці реалізувати план дій задля співробітництва, а не «війни» з учнями, вчитель може використовувати педагогіку оптимізму й успіху. Зокрема, до педагогічного арсеналу застосовні такі стратегії:
|
Мінімізація уваги |
Несподіванка |
Відволікання уваги |
Акцентування на хорошій поведінці |
|
|
|
|
Методи підтримки
Скільки поваги, прийняття, теплоти потрібно давати учневі, щоб не «зіпсувати» його? Чи можливо розпестити учнів увагою?
Ні увагою, ні прийняттям, ні підтримкою, ні визнанням, ані теплими почуттями розпестити неможливо.
Але є інші способи зробити це:
- коли вчитель бачить порушення дисципліни, але не реагує
- коли вчитель робить для учня занадто багато того, що той сам міг би зробити для себе.
З-поміж деяких педагогів усталена теза, ніби учні не чують позитивних зауважень на свою адресу, бо настільки упереджені, що гарні слова просто пропускають повз вуха. Це хибна думка. Учителям варто уважніше стежити за виразом обличчя, очима й мовою тіла, щоб переконатися в тому, що їхні слова таки справляють враження.
Щоб допомогти учням установити ефективні взаємини з учителями,
можна скористатися методами підтримки:
|
Методи підтримки |
Що говорить учитель |
Що чує учень |
|
Прийняття |
Ти молодець |
Я хороший |
|
Увага |
Я бачу тебе |
Я щось значу |
|
Повага |
Дякую тобі за... |
Мої зусилля помічено |
|
Схвалення |
Я знаю про тебе дещо позитивне |
Я спроможний… |
|
Теплі почуття |
Ти мені подобаєшся |
Хтось піклується про мене |
Усі види підтримки корисні, якщо її здійснювати грамотно. Так, посилення всіх видів підтримки – найліпша педагогічна реакція на поведінку учня в критичній ситуації. Щоб там не було – хвороба, суперечка з другом, невдача у навчанні – вчителі негайно мають підтримати учня.
Як не парадоксально, але саме ті учні, які найбільше потребують підтримки, не можуть її отримати від педагога, тому що завдають йому неприємностей. Працювати з такими учнями непросто, але зусилля зазвичай винагороджуються.
Ірина Огорілко,
психолог КУ «Прилуцький центр професійного розвитку
педагогічних працівників» Прилуцької міської ради